reklama

Pomogła dziesiątkom bezdomnych zwierząt z Ukrainy znaleźć spokój w Polsce. "Na granicy widziałam dramatyczne sceny" [ZDJĘCIA, WIDEO]

Opublikowano: Aktualizacja: 
Autor:

Pomogła dziesiątkom bezdomnych zwierząt z Ukrainy znaleźć spokój w Polsce. "Na granicy widziałam dramatyczne sceny" [ZDJĘCIA, WIDEO] - Zdjęcie główne
Zobacz
galerię
14
zdjęć

reklama
Udostępnij na:
Facebook
Polska i ŚwiatChoć babcia ją zniechęcała, i tak została lekarzem weterynarii. Bo od dziecka uwielbiała zwierzęta, które zresztą zawsze były w jej domu rodzinnym. Do dziś nie potrafi obojętnie przejść nad krzywdą bezbronnego czworonoga. Dlatego też, gdy w 2022 roku Rosja napadła na Ukrainę, nie wahała się pojechać na granicę polsko-ukraińską, żeby pomóc tamtejszym psom i kotom. One, nie mniej niż ludzie, również stały się ofiarami wojennej zawieruchy.
reklama

To był impuls, spontaniczna decyzja

- To był impuls, spontaniczna decyzja, którą podjęłam w ciągu godziny, gdy zobaczyłam apel o pomoc w mediach społecznościowych. Trzeba było przewieźć zwierzęta z Ukrainy do Polski, dostarczyć karmę, lekarstwa. Ogłosiłam zbiórkę darów

- mówi dziś Joanna Kubus, lekarz weterynarii, która pomagała opuszczonym przez ludzi zwierzętom z Ukrainy. Swój gabinet prowadzi na łódzkich Bałutach.

Efekty prośby pani Joanny przeszły jej najśmielsze oczekiwania. 

- Udało się nam zebrać tyle darów, że mieliśmy problem z dostaniem się do gabinetu. Otrzymaliśmy artykuły zarówno dla zwierząt, jak i dla ludzi. Wspierający nas dostarczyli nawet kanistry z benzyną

reklama

- wspomina pani doktor.

Nie spodziewała się tak dramatycznych widoków

Joanna Kubus nie zastanawiała się nad konsekwencjami swojego wyjazdu na granicę. A te były dojmujące, bo nie spodziewała się tak dramatycznych widoków, które po dojeździe na miejsce, czyli do przygranicznego Zosina, ukazały się oczom jej i towarzyszącego jej szwagra, Piotra Bławata.

- Sytuacja zwierząt w Ukrainie nigdy nie była zbyt dobra, a wojna jeszcze ten stan pogorszyła. Oczywiście widziałam bardzo wielu uchodźców, którzy cały swój dobytek spakowali do dwóch reklamówek, ale nie zapomnieli o psie czy kocie, które nieśli w transporterach. Były też ptaki w klatkach, świnki morskie. Szczególnie rozczulił mnie widok dziecka, takiego w wieku przedszkolnym, które przechodziło przez granicę, zapłakane, z maleńkim plecaczkiem na plecach. Nie zdołało spakować do niego ulubionych zabawek, ale w rączce mocno ściskało smycz i prowadziło na niej dwa małe pieski

reklama

- opowiada pani Joanna.

Wiele osób porzuciło swoje domowe zwierzęta

Jednak wiele osób po prostu porzuciło swoje domowe zwierzęta.

- Zostawione na ulicy, nagle bez opieki, były oszołomione i wylęknione. Myślę, że w tym czasie liczba bezdomnych zwierząt w Ukrainie wzrosła o przynajmniej 50 proc. Na szczęście znalazła się duża grupa ukraińskich wolontariuszy, którzy próbowali je wyłapywać i jakoś się nimi zaopiekować

- mówi Joanna Kubus.

Łodzianka nawiązała kontakt z prywatnym schroniskiem w Łucku, do którego zawiozła karmę, leki i opatrunki. Dwa razy. Bo chęć niesienia pomocy zawiodła panią Joannę do Ukrainy także drugi raz.

reklama

- Za pierwszym razem spędziliśmy na polsko-ukraińskiej granicy cztery dni. Pomagaliśmy tam nie tylko zwierzętom, ale i ludziom, bo zabraliśmy ze sobą także "ludzkie" leki. Potrzebne było dosłownie wszystko: jedzenie, opatrunki, środki przeciwgorączkowe. Spaliśmy w samochodzie

- opowiada pani doktor.

"Jak to jest ściągnąć buty z nóg po czterech dniach?"

Joanna Kubus wspomina ten czas jako działanie pod wielkim wpływem adrenaliny.

- Czy pani sobie wyobraża, jak to jest ściągnąć buty z nóg po czterech dniach? Niesamowite uczucie! Szukaliśmy noclegu i udało się to dopiero w oddalonym o 60 kilometrów Zamościu. Właściciel tego mieszkania na początku nie chciał się zgodzić, mówił, że nie ma miejsca, ale ostatecznie jakoś nas upchnął. Wreszcie mogłam się wykąpać! No i przespać w normalnym łóżku

reklama

- opowiada lekarka.

Przez ten czas pani Joanna była świadkiem wielu dramatycznych sytuacji.

- Zdarzało się, że porzucone zwierzęta były tak wystraszone i zestresowane tą sytuacją, że nie dawały do siebie podejść i trzeba było je gonić. Niektóre stawały się półdzikie

- mówi łodzianka.

Kłopoty z polskimi pogranicznikami

Pani Joanna i jej szwagier zabierali psy i koty ze schroniska w Łucku i przewozili do Polski.

- Co ciekawe, strona ukraińska nie robiła podczas naszych transportów najmniejszych problemów. Kłopoty mieliśmy za to z polskimi pogranicznikami, którym nie podobało się, że zwierzęta nie mają żadnych dokumentów, zaświadczeń o szczepieniach. Ale skąd niby miałyby je mieć? Raz nawet kazali nam jechać do innego punktu granicznego 300 kilometrów dalej. Byliśmy w szoku: jak to, przecież tu jest wojna, bomby fruwają, a my mamy w nocy, bo była godz. 21, z żywymi, zmęczonymi zwierzętami w aucie, i sami też już wykończeni, jechać jeszcze taki kawał drogi? Na szczęście udało się jakoś z tego wybrnąć i potem podobne "pomysły" już się nie powtarzały

- opowiada Joanna Kubus.

W pierwszym transporcie była suczka ze szczeniakami

Łodzianka przywiozła do Polski ponad 100 zwierząt. W pierwszym transporcie była suczka ze szczeniakami, pięć psów i kot. Pani Asia jest szczęśliwa, bo większości z nich udało się znaleźć tu pełne miłości domy.

- Te adopcje były organizowane w tempie błyskawicznym i trochę w ciemno, bo ci, którzy chcieli przygarnąć psa lub kota z Ukrainy, mogli zobaczyć go tylko na zdjęciu. Ale nikt nie zrezygnował. Jak tylko zwierzaki znalazły się w Łodzi, zaszczepiłam je wszystkie na własny koszt. Do dziś mam kontakt z ich nowymi właścicielami. Teraz te biedne bezdomniaki to wypieszczone kanapowce

- śmieje się lekarka.

Po powrocie spała przez tydzień

Pytana, czy gdyby wiedziała, co ją czeka i co zobaczy na granicy, zdecydowałaby się na tę eskapadę jeszcze raz, nie jest do końca pewna odpowiedzi.

- Ale myślę, że tak. Kosztowało to mnie mnóstwo siły, przeżycia były wręcz traumatyczne. Mam miękkie serce, więc odczuwałam wszystko ze zdwojoną mocą. Długo odchorowywałam emocje i nerwy. Po powrocie spałam przez tydzień. Ale nie straciłam energii do pomocy zwierzętom. I sądzę, że jej nie stracę

- przekonuje pani Joasia.

Rodzina pani doktor podeszła do jej wyjazdu na pogranicze na dwa sposoby.

- Część źle to zniosła, część mnie wspierała. Mojemu tacie dopiero po roku przyznałam się, że byłam nie tylko na granicy, ale i w Ukrainie. Był zły. Na pewno te wszystkie emocje wynikały z troski o mnie, o moje bezpieczeństwo. Moja siostra, z którą jestem bardzo związana, była za, ale przez cały czas podkreślała, jak strasznie się o mnie martwi

- przyznaje Joanna Kubus.

Prywatne schroniska w Ukrainie nie mogą liczyć na wsparcie rządu

Pani doktor mówi, że dziś już nie ma kontaktu z ukraińskimi wolontariuszami, ale nie sądzi, żeby sytuacja bezdomnych zwierząt w Ukrainie się poprawiła. Potwierdzają to Elena Lazutkina, która pomogła setkom czworonogów, zarówno tych domowych, jak i z ukraińskich ogrodów zoologicznych, oraz Eduard Gleba, właściciel prywatnego schroniska dla zwierząt.

- Wciąż potrzebne jest dosłownie wszystko: od pożywienia, przez leki, po oczywiście pieniądze. Poza tym problemem prywatnych schronisk w Ukrainie jest to, że nie są to instytucje usankcjonowane prawnie, więc nie mogą liczyć na wsparcie rządu 

- mówi Elena Lazutkina.

Agresorzy nie mieli litości dla zwierząt

Z kolei Eduard Gleba od 10 lat prowadzi schronisko w Ukrainie, niedaleko Kijowa. Łączymy się z nim za pomocą wideorozmowy. Oprowadza nas z kamerą po swoim kompleksie. Widziamy psy i koty, które wyraźnie lgną do opiekuna. Wyglądają na zadbane. 

W gospodarstwie ma też konie, a nawet małpki czy ptaki.

- Nie jesteśmy bezpieczni. Trafiają do mnie ranne zwierzęta, te, które straciły właścicieli, a także cały czas psy i koty, które ktoś zaadoptował, ale do końca tego nie przemyślał

- przyznaje mężczyzna.

W tej chwili - poza pieniędzmi na bieżące utrzymanie - najbardziej potrzebne są klatki i bus, bez którego ciężko się obyć przy prowadzeniu schroniska.

Teren, na którym mieszka Eduard z rodziną, był okupowany przez Rosjan przez miesiąc. Agresorzy nie mieli litości dla zwierząt, około 100 zabili. Do tych, które zostały, mężczyzna chodził nocami. Ukrywał się w lesie. W domu zostawił córkę. Schowała się w dywanie na strychu, w którym celowo porozrzucano inne materiały, między innymi budowlane, żeby nie wzbudzić podejrzeń napastników. Mężczyzna nie chciał, by jego 18-letnia córka została ofiarą gwałtu. Rosjanie atakujący Ukrainę niestety słyną z napaści na kobiety.

"Myślę, że jako naród zachowaliśmy się wspaniale"

Joanna Kubus, mimo wiedzy o strasznych rzeczach, które potrafią robić ludzie zarówno sobie nawzajem, jak i zwierzętom, wciąż wierzy, że tych dobrych jest więcej.

- Z pogranicza przywiozłam nie tylko smutne wrażenia. Działo się tam również wiele wspaniałości: byłam świadkiem bezinteresownej troski, która dotyczyła obcych sobie osób. Powstało tam prawdziwe miasteczko, w którym można było dostać wszystko - jedzenie, odzież, lekarstwa. Polacy proponowali ukraińskim uchodźcom transport do różnych miast w Polsce. Myślę, że jako naród zachowaliśmy się wspaniale.

Caritas jest jedną z organizacji, która wciąż pomaga Ukraińcom. Osoby, które chcą dołożyć swoją cegiełkę, mogą wpłacić datek na rachunek PLN: 48 1240 1545 1111 0000 1165 5077, z dopiskiem UKRAINA (caritas.lodz.pl/zbiorki/pomoc-dla-ukrainy). Część pieniędzy zostanie przeznaczona m.in. na działalność Centrum Pomocy Migrantom i Uchodźcom, gdzie potrzebujący mogą skorzystać z pomocy psychologa, doradcy zawodowego i pośrednictwa pracy. Poza tym mogą wziąć udział w kursach języka polskiego. 

Caritas  wspólnie z organizacją "Dom Wschodni  - Domus Orientalis" organizuje zbiórki ciepłej odzieży, która później Stowarzyszenie zawozi na Ukrainę. Kolejne dary trafią do potrzebujących w połowie marca. Oprócz wspomnianych ubrań, organizatorzy chcieliby dostarczyć jak największą ilość power banków, latarek, stacji ładowania, baterii i generatorów. Przydadzą się również ciepłe ubrania, koce, śpiwory. 

Szczegółowe informacje na ten temat można uzyskać pod numerem telefonu: 668 571 976, https://pomoc.domwschodni.pl/campaign/39/atanazy-potrzebuje-pomocy?fbclid=IwAR37JbJpGb7JZ8SixB3KieDpyQh6m597DiM7vcFi6VEWHzfwDDfyfFCgGZ8

Pomoc dla Ukrainy | Caritas Archidiecezji Łódzkiej caritas.lodz.pl

Допомогла десяткам безпритульних тварин з України знайти спокій у Лодзі. Лікар з Балута має велике серце. "На кордоні я бачила драматичні сцени" [ФОТО, ВІДЕО]

Хоча бабуся її розчаровувала, вона все одно стала ветеринаром. Адже з дитинства вона любила тварин, які завжди були у її сімейному домі. До цього дня вона не може байдуже перейти над бідою беззахисного чотирилапого. Тому, коли у 2022 році Росія напала на Україну, вона не мала сумніву поїхати на польсько-український кордон, щоб допомогти місцевим собакам та котам. Вони, як і люди, стали жертвами військової бурі.

Це був імпульс, спонтанне рішення

Це був імпульс, спонтанне рішення, яке я прийняла протягом години, після того як побачила заклик про допомогу у соціальних мережах. Нам потрібно було доставити тварин з України до Польщі, привезти їм їжу, ліки. Я оголосила збір дарів

зараз каже Йоанна Кубус, ветеринарний лікар, яка допомагала залишеним тваринам з України. Свою практику вона здійснює в Балутах, Лодзь.

Результати Йоанни перевершили її найсміливіші очікування.

Нам вдалося зібрати так багато дарів, що ми мали проблеми з потраплянням до кабінету. Ми отримали речі як для тварин, так і для людей. Наші підтримувачі навіть привезли каністри з бензином

згадує пані доктор.

Вона не очікувала таких драматичних виглядів

Йоанна Кубус не задумувалася про наслідки своєї поїздки на кордон. Але вони були пригнічуючі, оскільки вона не очікувала таких драматичних виглядів, які їй та її сватові, Піотру Блаваті, відкрилися після приїзду на місце, а саме до прикордонного Зосіна.

Ситуація з тваринами в Україні ніколи не була дуже хорошою, а війна ще більше погіршила цей стан. Звичайно, я бачила дуже багато біженців, які пакували всі свої речі в дві пакети, але не забували про собаку або кота, яких несли в контейнерах. Також там були птахи в клітках, морські свинки. Особливо мене зворушила картина дитини, віком приблизно до дошкільного віку, яка перетинала кордон, заплакана, з маленьким рюкзачком на плечах. Вона не змогла вкласти у нього улюблені іграшки, але з твердою рукою стискав повідь, на якій були два маленькі песики

розповідає пані Йоанна.

Багато людей просто покинули своїх домашніх тварин

Однак багато людей просто покинули своїх домашніх тварин.

Залишені на вулиці, раптом без догляду, вони були приголомшені і налякані. Я думаю, що протягом цього часу кількість бездомних тварин в Україні зросла щонайменше на 50 відсотків. На щастя, з'явилася велика група українських добровольців, які намагалися ловити їх і якось ними доглядати

каже Йоанна Кубус.

Лодзянка встановила контакт з приватним притулком у Луцьку, до якого привезла їжу, ліки та бандажі. Два рази. Бо бажання надавати допомогу привело пані Йоанну до України ще вдруге.

Перший раз ми провели на польсько-українському кордоні чотири дні. Ми допомагали там не лише тваринам, але й людям, адже взяли з собою також "людські" ліки. Все було потрібно буквально все: їжа, бандажі, протизапальні препарати. Ми спали в автомобілі

розповідає пані доктор.

"Як ви уявляєте собі знімати черевики після чотирьох днів?"

Йоанна Кубус згадує цей час як дії під великим впливом адреналіну.

Ви можете уявити, як ви знімаєте черевики після чотирьох днів? Неймовірне відчуття! Ми шукали ночівлю, і це вдалося тільки в 60 кілометрах віддаленому Замості. Власник цієї квартири спочатку не хотів погодитися, казав, що немає місця, але врешті-решт якось нас розмістив. Нарешті я могла взяти ванну! Ну і спати в звичайному ліжку

розповідає лікарка.

Протягом цього часу пані Йоанна була свідком багатьох драматичних ситуацій.

Сталося так, що залишені тварини були настільки налякані та стресовані цією ситуацією, що вони не давали до себе підходити, і їх доводилося ганяти. Деякі з них ставали напівдикими

каже лодзянка.

Проблеми з польськими прикордонниками

Пані Йоанна та її сват перевозили собак і котів з притулку у Луцьку до Польщі.

Цікаво, що українська сторона не викликала жодних проблем під час наших транспортів. Проблеми виникали з польськими прикордонниками, яким не подобалося, що у тварин немає жодних документів, сертифікатів про щеплення. Але звідки вони могли б їх мати? Одного разу навіть наказали нам поїхати до іншої прикордонної точки за 300 кілометрів. Ми були в шоці: як так, ж ведь війна, бомби летять, а ми вночі, бо була 21 година, з живими, втомленими тваринами в авто, і ми також вже виснажені, поїхати ще такий шмат дороги? На щастя, вдалося якось з цього вибратися, і потім подібні "ідеї" більше не повторювалися

розповідає Йоанна Кубус.

У першому транспорті була сучка з цуценятами

Лодзянка привезла до Польщі понад 100 тварин. У першому транспорті була сучка з цуценятами, п'ять собак і кіт. Пані Ася щаслива, бо більшості з них вдалося знайти тут повні любові домівки.

Ці адопції організовувалися з блискавичною швидкістю і трохи на сліпо, бо ті, хто хотіли прийняти собаку або кота з України, могли побачити його лише на фотографії. Але ніхто не відмовився. Як тільки звірята потрапили до Лодзі, я всіх їх щепила за свій кошт. До цього дня я маю контакт з їхніми новими власниками. Тепер ці бідні безпритульники - це випільовані канапові

сміється лікарка.

Після повернення вона спала тиждень

На запитання, чи знала б вона, що її чекає і що вона побачить на кордоні, знову і знову пані доктор не зовсім впевнена у відповіді.

Але я думаю, що так. Це коштувало мені багато сил, переживання були навіть травматичними. У мене м'яке серце, тому я все відчувала з подвоєною силою. Довго відновлювалася від емоцій і нервів. Після повернення я спала тиждень. Але я не втратила енергію для допомоги тваринам. І я думаю, що її не втрачу

переконує пані Йоасія.

Сім'я пані доктора ставилася до її виїзду на кордон двома способами.

Частина погано переносила це, частина мене підтримувала. Моєму татові я визналася лише через рік, що я була не лише на кордоні, але і в Україні. Він був сердитий. Ці всі емоції, безумовно, були з турботи про мене, про мою безпеку. Моя сестра, з якою я дуже зв'язана, була за, але все час підкреслювала, як страшно вона за мене турбується

визнається Йоанна Кубус.

Приватні притулки в Україні не можуть розраховувати на підтримку уряду

Пані доктор каже, що зараз вже не має контакту з українськими добровольцями, але не вважає, що ситуація бездомних тварин в Україні покращилася. Це підтверджують Єлена Лазуткіна, яка допомогла сотням чотирилапих, як домашніх, так і з українських зоопарків, а також Едуард Глеба, власник приватного притулку для тварин.

Все ще потрібно буквально все: від їжі, через ліки, до звичайно грошей. Крім того, проблемою приватних притулків в Україні є те, що вони не є правовими установами, тому не можуть розраховувати на підтримку уряду

каже Єлена Лазуткіна.

Агресори не мали почуття для тварин

За своєї 10-річної діяльності Едуард Глеба веде притулок в Україні, неподалік від Києва. Ми з'єднуємося з ним за допомогою відеодзвінка. Він проводить нас з камерою по своєму комплексу. Ми бачимо собак і котів, які чітко прижимаються до свого опікуна. Вони виглядають доглянутими.

На фермі він також має коней, а навіть мавпочок чи птахів.

Ми не в безпеці. До мене потрапляють поранені тварини, ті, які втратили власників, а також постійно собаки і коти, яких хтось прийняв, але не до кінця це продумав

визнає чоловік.

Зараз найбільше потрібні клітки і автобус, без якого важко утримувати притулок.

Територія, на якій живе Едуард з родиною, була окупована росіянами протягом місяця. Агресори не мали почуття для тварин, близько 100 вони вбили. До тих, що залишилися, чоловік ходив ночами. Він приховувався в лісі. Вдома залишив доньку. Вона сховалася в килимі на горищі, в якому спеціально розкидали інші матеріали, зокрема будівельні, щоб не викликати підозр. Чоловік не хотів, щоб його 18-річна донька стала жертвою зґвалту. Росіяни, які нападають на Україну, на жаль, славляться нападами на жінок.

"Думаю, що не залишиться тварини, яка побачила більше, ніж я"

Євген Глеба багато виносився цим досвідом.

Якщо людина зустрінеться зі смертю, вона може розраховувати на психологічну допомогу, підтримку близьких. А тварини, вони не можуть говорити. Думаю, що не залишиться тварини, яка побачила більше, ніж я

визнає чоловік.

Та обговорення, чи був Едуард на кордоні, не має ніякого сенсу.

Військові захопили мою територію і усі дороги до неї. Щоб повернутися додому, я протягом трьох днів обходив з оглядом польські кордони. Я робив це для своєї доньки і тварин, які залишилися без мене

додає Едуард Глеба.


У цей час - окрім грошей на поточне утримання - найбільше потрібні клітки та автобус, без якого важко обійтися при веденні притулку.

Територія, на якій проживає Едуард з родиною, була окупована росіянами протягом місяця. Агресори не мали жалю до тварин, близько 100 було вбито. До тих, що залишилися, чоловік ходив ночами. Він ховався в лісі. У домі він залишив дочку. Вона сховалася в килимі на горищі, де свідомо розкидали інші матеріали, включаючи будівельні, щоб не викликати підозр. Чоловік не хотів, щоб його 18-річна донька стала жертвою насильства. Російські нападники, що атакують Україну, на жаль, славляться нападами на жінок.

"Думаю, що як нація ми вчинили чудово"

Джоанна Кубус, незважаючи на знання про страшні речі, які люди можуть робити як один одному, так і тваринам, все ще вірить, що добрих людей більше.

З погранічжя я привезла не лише сумні враження. Там також відбувалося багато чудових речей: я була свідком безкорисливої турботи, яка стосувалася незнайомих людей. Там з'явилось справжнє містечко, де можна було отримати все - їжу, одяг, ліки. Поляки пропонували українським біженцям транспорт до різних міст у Польщі. Думаю, що як нація ми вчинили чудово.

ПОМІЧ ДЛЯ УКРАЇНИ:

Карітас - одна з організацій, яка все ще допомагає українцям. Особи, які бажають допомогти, можуть перерахувати кошти на рахунок PLN: 48 1240 1545 1111 0000 1165 5077, з підписом УКРАЇНА. (caritas.lodz.pl/zbiorki/pomoc-dla-ukrainy)
Частина коштів буде спрямована, зокрема, на діяльність Центру Допомоги Мігрантам і Біженцям, де потребуючі можуть скористатися допомогою психолога, кар'єрного консультанта і посередника праці. Крім того, вони можуть взяти участь у курсах польської мови.

Карітас спільно з організацією "Дім Сходу - Domus Orientalis" організовує збір теплої одягу, який пізніше Асоціація доставить на Україну. Наступні дари надійдуть до потребуючих наприкінці березня. Окрім згаданих одягів, організатори хотіли б доставити якомога більше зарядних пристроїв для телефонів, ліхтарів, станцій зарядки, батарей і генераторів. Також знадобляться теплий одяг, ковдри, спальники.

Для отримання додаткової інформації з цього питання можна звернутися за номером телефону: 668 571 976, https://pomoc.domwschodni.pl/campaign/39/atanazy-potrzebuje-pomocy?fbclid=IwAR37JbJpGb7JZ8SixB3KieDpyQh6m597DiM7vcFi6VEWHzfwDDfyfFCgGZ8

współpraca: Joanna Chrzanowska, Karolina Wolska

reklama
WRÓĆ DO ARTYKUŁU
reklama
Artykuł pochodzi z portalu tulodz.pl. Kliknij tutaj, aby tam przejść.
Udostępnij na:
Facebook
wróć na stronę główną

ZALOGUJ SIĘ - Twoje komentarze będą wyróżnione oraz uzyskasz dostęp do materiałów PREMIUM.

e-mail
hasło

Nie masz konta? ZAREJESTRUJ SIĘ Zapomniałeś hasła? ODZYSKAJ JE

reklama
Komentarze (0)

Wysyłając komentarz akceptujesz regulamin serwisu. Zgodnie z art. 24 ust. 1 pkt 3 i 4 ustawy o ochronie danych osobowych, podanie danych jest dobrowolne, Użytkownikowi przysługuje prawo dostępu do treści swoich danych i ich poprawiania. Jak to zrobić dowiesz się w zakładce polityka prywatności.

Wczytywanie komentarzy
reklama
reklama